1937—1941

50°28′N 30°42′E

Комунізм

Биківня

Чутливий контент

Биківнянські могили — одне з найбільших місць таємних поховань жертв Великого терору в Україні

Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»

Цей злочин був здійснений комуністичним режимом у 1937-1941 рр. за особистим наказом Йосипа Сталіна. Могили розташовані на лісовому масиві північно-східної околиці Києва, за 1,5 км від селища Биківня.

Вдень співробітники органів Народного комісаріату внутрішніх справ катували і розстрілювали людей у київських в’язницях, а ночами завантажували тіла вбитих на 1,5-тонні вантажівки і таємно вивозили на спецділянку, там скидали в підготовлені ями, присипали вапном і ґрунтом. Ділянка була огороджена 3-метровим парканом з оглядовою вежею і колючим дротом. Вона цілодобово охоронялася офіцерами НКВС.

Жертвами Великого терору стали різні за походженням і професіями люди: науковці, селяни, священики, робітники, митці, партійці, письменники, інженери, радянські діячі. Переважно це українці, але загалом там є понад 30 національностей та іноземні громадяни, зокрема — з Польщі й Німеччини.

Площа Биківнянських могил становить 5,3 га., з яких досліджено менше 10% території. При попередніх розкопках виявлено як окремі поховання, так і братські могили. Наразі верифікована кількість похованих у Биківні становить понад 20 000 осіб, але це невелика частина від реальної цифри, яку нам ще доведеться дізнатися.

Початок функціонування спецділянки у Биківні збігається із введенням у дію оперативного наказу НКВС СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів» від 30.07.1937 р. З ним пов’язують розгортання Великого терору.

Биківня: Розділ 1

Комунізм

Влада в руках Сталіна: на зміну відносній свободі 1920-х приходить тоталітарний режим

Радянський Союз, 1929 рік. Після багатолітніх інтриг усю владу у своїх руках концентрує Генеральний секретар Центрального комітету Комуністичної партії Йосип Сталін. Він бере курс на мілітаризацію суспільства.

Починається масове будівництво підприємств важкої промисловості для формування військово-промислового комплексу. Заради отримання необхідних ресурсів комуністи почали примусово заганяти селян у колгоспи. На незгодних очікувала депортація.

У селян вилучають хліб для продажу на Захід. Сталін використав хлібозаготівлі для свідомого знищення українського селянства як чинника спротиву більшовицькій окупації. Результатом цілеспрямованих дій більшовицької верхівки став Голодомор 1932 – 1933 рр., який вже визнаний геноцидом українського народу парламентами 28 держав. Процес визнання триває.

Наступним кроком тирана стали масові репресії. Сталін навіть знайшов для них теоретичне обґрунтування — «загострення класової боротьби в умовах побудови соціалізму». Мовляв, буржуї та куркулі намагаються проникнути у робітничо-селянське середовище, а тому ворога треба постійно шукати і знищувати.

Мовчазна книга «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм». Художниця Іра Ozi Озаринська

Йосип Сталін. Волга. 1937 р. Фото з фондів РДАКФД

Биківня: Розділ 1

Комунізм

Основним ворогом для Сталіна в Україні стали українці: початок масових операцій

Ключовою загрозою сталінського режиму було прагнення українського населення до власної державності, а усунення цієї загрози вбачалося у радикальних репресивних діях.

Йосип Сталін проводив етнічні «чистки» серед національних громад, яких підозрював у політичній нелояльності. Понад півтора десятка національностей переслідувалися за національною ознакою. Десятки тисяч поляків, німців, греків, євреїв, чехів були ув’язнені й розстріляні.

Результатом кадрових «чисток» стала зміна практично всього радянського партійного апарату. Нові керівники, зобов’язані кар’єрним зростанням Сталіну, були готові виконати найменшу забаганку диктатора.

Соціальні «чистки» мали на меті позбавити радянське суспільство від потенційно нелояльних до комуністичного режиму осіб: «куркулів», колишніх опозиціонерів, священиків, імперських чиновників та офіцерів, кримінальників тощо.

2 липня 1937 р. Сталін наказав вишукувати по містах і селах «колишніх куркулів, кримінальників» та інші «соціально-небезпечні елементи» й розстрілювати їх.

Мовчазна книга «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм». Художниця Іра Ozi Озаринська

Биківня: Розділ 1

Комунізм

Соціальна сталінська «чистка» відбулася за плановим методом: наслідки Великого терору

На кожен регіон НКВС СРСР, відповідно до санкцій політбюро ЦК ВКП (б) та наказу НКВС СРСР №00447, давало «норми»: скільки «ворогів» ув’язнити, скільки розстріляти.

Початково у 1937 р. «за планом» мали ув’язнити 174 500 осіб, розстріляти — 59 200 осіб на весь Радянський Союз.

В Україні планували ув’язнити 20 800 осіб, а розстріляти — 8 000 осіб. Однак через постійні збільшення «норм», тільки з 5 серпня 1937 р. по 27 вересня 1938 р. було ув’язнено 70 868 осіб, а вбито 51 126 осіб лише «соціально-небезпечного елементу».

Серед національних громад України (тоді — УРСР) під час етнічних «чисток» за неповними даними найбільше постраждали такі:

поляки — 57 410 засуджених, із них 46 792 розстріляних, 9 885 ув’язнених осіб;

німці — 21 229 засуджених, 18 005 розстріляних осіб;

греки — 5 200 арештованих, 4237 розстріляних осіб.

Загалом під час Великого терору було заарештовано понад 267 000 громадян України (тоді — УРСР), з яких понад 131 000 — українці.

Розкопки у Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили»

Биківня: Розділ 1

Комунізм

Влітку 1941 р. співробітники НКВС розстріляли на спецділянці велику колону радянських військовослужбовців та цивільних осіб, які виходили з оточення. Усі вони були поховані у братських могилах.

Сталінські маркери для знищення: українські інтелігенти, політично нелояльні, «ворожі нації»

Масові арешти і розстріли охопили всю Україну, їх здійснювали за різними ознаками. Соціальною — куркуль, кримінальник, антисоціальний елемент тощо. Релігійною — священик чи віруюча людина, що бере активну участь у пропаганді віровчення.

Національною — поляки, німці, корейці, китайці, греки та ін., особливо ті, котрі спілкувалися/листувалися з друзями чи рідними за кордоном. Становою — дворяни, козаки, поміщики. Політичною — троцькісти, кадети, націоналісти тощо. Отже, терор охопив усю країну та усі категорії населення.

Казимир Костецький з родиною

Мовчазна книга «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм». Художниця Іра Ozi Озаринська

Бачинський Сергій Васильович з родиною

Биківня: Розділ 2

Методи терору

«Креатив» комуністичного режиму, або як ухвалювали рішення про вбивство

Засудження та смертні вироки комуністичний режим вершив через судові, а потім і через позасудові органи.

Вироки ухвалювали обласні суди, Військова колегія Верховного суду СРСР та військові трибунали згідно із ст. 54 Кримінального кодексу УРСР, який був аналогом ст. 58 Кримінального кодексу РРФСР.

Позасудові органи офіційно не були передбачені судовою системою СРСР. Однак у 1930-х рр. вони існували і активно функціонували у вигляді особливої наради при Об’єднаному державному політичному управлінні СРСР — НКВС СРСР.

Цей орган виконував вказівки Сталіна щодо ізоляції політичних опонентів та певних соціальних категорій. Таких людей позбавляли життя, або ув’язнювали чи вислали у табори і спецпоселення до Сибіру, Північного краю і на Далекий Схід терміном на 8, 10, 15 років, чи пожиттєво.

Так відбувалося на початку становлення сталінської диктатури.

Мовчазна книга «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм». Художниця Іра Ozi Озаринська

Маховик сталінської каральної машини запрацював: почалися масові арешти

Коли особлива нарада перестала справлятися з опрацюванням величезної кількості справ підслідних, більшовики запровадили інші позасудові органи — так звані «трійки» і «двійки».

Згідно з оперативним наказом НКВС СРСР №00447 від 30 липня 1937 р. діяли «трійки» при обласному управлінні НКВС, що складалася із секретаря місцевого обкому Комуністичної партії, обласного прокурора і начальника обласного УНКВС.

Їхні рішення оскарженню не підлягали. Обмежували діяльність «трійок» тільки ліміти на розстріли та ув’язнення, які затверджувалися Політбюро ЦК ВКП(б) і розподілялися по областях згідно із директивами НКВС СРСР.

Мовчазна книга «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм». Художниця Іра Ozi Озаринська

Биківня: Розділ 2

Методи терору

Державний терор: убивства за письмовим столом

«Трійка»

Засідання «трійки» відбувалися ввечері, оскільки вдень всі були зайняті службовими справами. Насправді кримінальні справи ніхто не аналізував — за одне засідання члени «трійки» мали розглянути та вирішити долю кількох сотень осіб.

Наприклад, Донецька «трійка» за один день — 26 квітня 1938 р. ухвалила рішення стосовно 574 осіб. Якщо на розгляд долі однієї людини виділити 1 хвилину, то комісія мала працювати безперервно майже 10 годин.

«Трійка» при Вінницькому управлінні УНКВС за одне засідання 7 грудня 1937 р. розглянула та прийняла рішення про долю 960 осіб, з яких 550 було розстріляно.

У 1937 р. Київська «трійка» була особливо старанною, частка ухвалених нею смертних вироків від загалу засуджених була найвищою по республіці і становила 44,9%.

Для прикладу, відсоток засуджених до розстрілу рішеннями «трійок» становив:

43.3% — Донецької
42.5% — Кам’янець-Подільської
42.2% — Житомирської
40.2% — Дніпропетровської
37.8% — Одеської

36.0% — Вінницької
35.5% — Миколаївської
35.3% — Полтавської
35% — Харківської
33% — Чернігівської

Документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України та Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки

Смертні вироки ухвалювали переважно за сфальсифікованими кримінальними справами

Документи з Галузевого державного архіву СБУ та Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки

Підслідних «трійки» звинувачували у антирадянській агітації та пропаганді, у шпигунстві й участі в контрреволюційних націоналістичних організаціях. Докази злочинної діяльності були відсутні, тому обвинувальний висновок в основному формулювався на підставі власних зізнань (самообмовляння) заарештованого.

«Трійка» при УНКВС по Київській області вже на першому засіданні 3 серпня 1937 р. розглянула долі 67 людей. По всіх цих справах члени комісії ухвалили виключно смертні вироки.

У листі до наркома внутрішніх справ УРСР Леплевського начальник УНКВС по Київській області Шаров зауважував, що від 3 серпня до початку вересня 1937 р., тобто всього за 1 місяць, обласна «трійка» ухвалила рішення стосовно 3710 осіб, із них присудила розстріл для 1578 осіб.

Станом на 5 жовтня 1937 р. співробітники держбезпеки заарештували на Київщині 9554 особи, з них у Києві — 1506. На початок жовтня «трійкою» при УНКВС по Київській області було засуджено 5662 мешканців Київщини, із них засудили до розстрілу 2249 осіб, до ув’язнення у таборах — 3413.

Після ухвалення розстрільного рішення, начальник УНКВС по Київській області Шаров наказав коменданту НКВС УРСР Шашкову виконати рішення «трійки». 5 серпня 1937 р. було видано наказ про організацію розстрілу 53 осіб, а через 2 дні вирок вже було виконано.

«Двійка»

Іншим позасудовим органом була «двійка» або «вища двійка». Вона була створена для розгляду кримінальних справ за «національною лінією» — поляків, німців, корейців, китайців, румунів, латишів, литовців, естонців, греків та ін.

До її складу входили лише дві особи: нарком внутрішніх справ СРСР та прокурор СРСР. До них надсилали так звані «альбомні списки», що включали прізвища, ім’я та по-батькові, дату і місце народження та пропонований вирок.

Після затвердження вироку, списки надсилалися до обласних УНКВС, де вирок виконувався негайно. За даними вчених, розстрільні вироки за «національними лініями» становлять понад 60% від загальної кількості вироків.

Витяг з акта розстрілу В. Поплавської

«Я працюю в Радянському союзі з 1925 року, а також працювала в с.Кодра Макарівського р-ну вчителькою в Польських класах, я ніде контрреволюційну агітацію не проводила, учнів не виховую в Польському національному дусі».

Витяг з допиту В. Поплавської. 1937 р.

Биківнянські могили не тільки для киян: географія вбивства

У Биківнянському лісі поховані не лише мешканці Києва і Київської області. Чимало людей привозили з інших областей до наркомату внутрішніх справ УРСР для отримання свідчень по інших кримінальних справах. Здебільшого це були підслідні, котрих змушували надавати свідчення про інших — таких самих підслідних.

Часто по цих етапованих до Києва були вже ухвалені смертні вироки. Тому після підписання чергових протоколів, їх розстрілювали у Києві, а тіла закопували у Биківні.

Биківня: Розділ 2

Методи терору

Катування — дієвий метод «доведення» вини

Доведено, що у той час слідчі держбезпеки здебільшого фальшували матеріали справ, вдавалися до психологічного тиску, маніпуляцій та жорстоких тортур заради отримання необхідних свідчень.

Типовими були наступні методи психологічного тиску:

Чекісти спочатку переконували затриманого розповісти про контрреволюційну роботу інших людей. Вони розповідали, що «таке викриття потрібне для очистки партії». І якщо підслідний погодиться «посвідчити», то сам отримає або прощення, або мінімальний термін ув’язнення.

В іншому випадку затриманим погрожували арештом всієї родини, здійсненням насильства над дружиною чи донькою, передачею дітей до спеціалізованих дитячих будинків та трудових колоній.

У присутності арештованих чекісти називали їх «троечный материал» (рос.) — «матеріал для трійок», адже вони не бачили в особах арештантів людей, громадян «вільної країни Рад».

Арештованим ці фрази одразу демонстрували перспективи розслідування їхніх справ. Чекісти застосовували такі методи:

– побиття арештованого відбувалося за участі й за присутності інших арештованих;

– змушування катованих співати із розбитими губами і повним ротом крові революційних пісень, що робити надзвичайно важко; під час співу слідчі чобітьми наступали на пальці босих ніг;

– арешт членів родини, дружини, дітей;

– використання внутрішньої камерної агентури, яка схиляла «фізично обробленого» арештанта визнати свою провину. Іноді роль таких «друзів» на прохання слідчих виконували такі ж бранці, сподіваючись на пом’якшення вироку, однак їхні сподівання здебільшого не справджувалися;

– плювання в рот, що асоціювалося із гидливістю, приниженням.

Биківня: Розділ 2

Методи терору

Шокуючі методи фізичного впливу

Розкопки у Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили»

Вони були різноманітні й залежали від вигадливості слідчого, його власного досвіду катувань, фізичної підготовки, рівня психологічної збоченості, готовності завдати болю іншій людині. Типовим було:

– нанесення ударів кулаками в обличчя, потилицю, живіт;

– збивання ударом кулака із стільця, при цьому людина отримувала значні ушкодження;

– арештованого саджали на гострий кут стільця, щоб вагу тіла утримував лише хребет. У цьому положенні вимагалося сиділи непорушно, витягнувши ноги, опустивши руки, і дивитися у стелю упродовж доби. Арештантові навіть не давали справити природні потреби. Коли людина непритомніла, слідчий бив ногами, аби привести до тями;

– світіння яскравою лампою в очі: підслідний втрачав зір, був дезорієнтований у просторі, а в цей час слідчий стусанами вимагав зізнань;

– часто слідчі сигаретою «гріли» обличчя і шию;

– так звані «насєчкі» — удари дубовою лінійкою по голові, плечах, ногах арештованих. Внаслідок пошкоджень кров просочувалася навіть крізь одяг.

– позбавлення сну;

– раціон харчування в’язнів за означенням був мінімальним, але слідчі, заради визнання ними своєї вини, морили їх голодом;

– ламання зубів металевими предметами;

– використання підслідного у якості боксерської «груші».

Для побиття використовували різні предмети: товсту мотузку, руків’я нагана, дерев’яну палицю, ніжку стільця, дерев’яну лінійку, прес-пап’є.

Деякі методи фізичного впливу мали навіть власну назву — нанесення ударів загорнутою в газету ніжкою стільця чи гумовою палицею називали «читанням газети», а вибиття стільця із-під арештанта — «парашутом». Під час несподіваного падіння зв’язана людина травмувала хребет і внутрішні органи, після чого починала блювати.

Ясна річ, після того, як слідчі отримали потрібні свідчення, людину частіше всього вбивали.

Биківня: Розділ 2

Методи терору

Постріл у голову: перевірена технологія вбивства

Експерти, що досліджували останки жертв, засвідчили, що більшість убитих загинули від пострілу в потилицю або в основу черепа. Після розстрілу, пізньої ночі, тіла вантажили у кузов машини, закривали брезентом і вивозили до Биківнянського лісу для таємного поховання.

Тіла закопували разом з речами, документами, дрібними грошима, які були при жертвах, і неодмінно засипали вапном. Іноді речі, що не мали цінності для вбивць, закопували в окремій ямі.

Розкопки у Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили»

Грати (фрагмент) і клямка з Лук'янівської в'язниці, Київ. Перша пол. ХХ ст. Національний музей історії України у Другій світовій війні, Київ

Биківня: Розділ 3

Вбивці

Комуністичний монстр: потужна система органів державної безпеки для здійснення масового терору

Організацію та проведення масових репресивних операцій було доручено Управлінню державної безпеки Наркомату внутрішніх справ радянської України. У його складі діяли 6 відділів, що виконували наступні завдання:

– Відділ охорони керівників ЦК КП (б)У й уряду республіки безпосередньо забезпечував безпеку перших осіб республіки та охороняв урядові об’єкти

– Оперативний відділ здійснював зовнішнє спостереження за підозрюваними особами, проводив арешти та обшуки затриманих

– шпигунів, «ворогів народу», «шкідників» на підприємствах, установах, закладах освіти і культури викривав контррозвідувальний відділ

– виявлення членів реальної і потенційної політичної опозиції Сталіну та його оточенню, колишніх членів непролетарських партій та громадських організацій було покладено на секретно-політичний відділ

– Особливий відділ займався виявленням шпигунів та контрреволюціонерів у підрозділах Червоної армії, воєнізованих установах і організаціях

– Відділ транспорту і зв’язку виявляв шпигунів і контрреволюціонерів у транспортних підприємствах та в установах зв’язку

Також у складі Управління діяли обліково-архівний, оперативної техніки і шифрувальний відділи, що виконували допоміжні функції.

Відповідні відділи, окрім відділу охорони керівників ЦК КП(б)У і уряду республіки, діяли в обласних УНКВС.

Поєднання Комуністичної партії і органів держбезпеки. Перший секретар ЦК КП(б)У С.Косіор, нарком внутрішніх справ УРСР І.Леплевський в оточенні керівників обласних УНКВС. 20 грудня 1937 р.

Чекіст зі знаком “Ворошиловський стрілок”

Розстрільна команда НКВС

Лідери Комуністичної партії СРСР визначали основні напрями державного терору, масових операцій та «ворожі контингенти». Керівництво держбезпеки ініціювало та реалізовувало репресивну політику в Радянському Союзі. Така співпраця здійснювалася упродовж всієї радянської доби.

Вбивці

Виконавцями Великого терору були співробітники державної безпеки: слідчі, оперативні співробітники, коменданти та охорона в’язниць. Унікальні матеріали про вбивць зібрані істориками проекту в Галузевому державному архіві Служби безпеки України.

Соломон Абрамович Альтзіцер

Олександр Георгійович Шашков

Іван Нагорний

Биківня: Розділ 4

Жертви

Жертвами Великого терору стали представники всіх соціальних і національних груп: селяни, інтелігенти, науковці, митці, віруючі, робітники, українці, поляки, німці, шведи, греки, румуни, китайці, євреї, литовці, латиші, естонці, вірмени та ін.

Унікальні матеріали про жертв були зібрані істориками проекту в Галузевому державному архіві Служби безпеки України, Центральному державному архіві громадських об’єднань та україніки, Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили».

Майк Йогансен (1895 - 1937)

Семен Литвиненко (1885 - 1937)

Софія Налепинська-Бойчук (1884 - 1937)

Жерви червоного терору

Биківня: Розділ 5

Приховування злочину

Приховування комуністичного злочину у Биківні

Вперше поховання у Биківнянському лісі були досліджені нацистськими окупантами восени 1941 р. Результати розкопок були опубліковані у німецькій окупаційній та українській пресі. Інформаційні повідомлення про знайдені закатовані тіла містили газети Berliner Borsen Zeitung, «Львівські вісті», «Українське слово» та ін. Місцеві мешканці приходили на розкопані поховання, намагаючись упізнати своїх загиблих родичів.

Після вигнання нацистів з Києва, комуністична адміністрація почала кампанію з нейтралізації розголосу щодо розкриття фактів вбивства громадян сталінськими поплічниками. Інформацію про Биківнянські могили було знову засекречено.

У 1944 р. була створена державна комісія. Вона заявила, що у Биківнянському лісі поховані жертви нацистського режиму — в’язні Дарницького табору військовополонених, розташованого за 5 км від могил.

Населення не повірило у висновки комісії. Упродовж наступних десятиліть серед місцевих мешканців продовжувала циркулювати інформація про поховання жертв сталінського злочину.

Наступна державна комісія у 1971 р. також підтвердила висновки попередньої. Окрім того, було перепоховано додатково останки 4000 жертв. Радянська комісія, що працювала у 1987 р., теж дійшла подібних висновків — знову визнала ці поховання могилами жертв гітлерівських окупантів.

Радянські державні комісії 1944, 1971, 1987 рр. оголошували, що у Биківні поховані «жертви фашизму».

Українські шістдесятники шукали правду про Биківнянські могили

Представники київської інтелігенції вирішили перевірити наявність і стан поховань. Відомі митці-шістдесятники — Лесь Танюк, Алла Горська і Василь Симоненко почали власне розслідування. Вони опитували місцевих мешканців, збирали їхні свідчення.

Приїхавши до Биківнянського лісу, вони побачили як діти граються у футбол людськими черепами. Про ці та інші факти митці повідомили в листі до першого секретаря ЦК КП України В.Щербицького. Однак комуністичні очільники трималися версії про «жертви фашистського режиму». Це звернення, ймовірно, стало однією з причин репресій проти шістдесятників: Василя Симоненка побили до смерті, Аллу Горську вбили за нез’ясованих обставин, а Лесь Танюк виїхав до Москви.

Затирання слідів власних злочинів по-радянськи

Після початку чергової хвилі розкриття злочинів сталінізму, на вимогу громадськості, 1987 р. знову була сформована державна комісія, що провела нову ексгумацію і підтвердила висновки попередніх комісій. Також у 1988 р. був встановлений пам’ятний знак про поховання понад 6000 радянських солдатів, підпільників, партизанів, цивільних громадян. Для приховування злочину комуністів, всі викопані матеріальні рештки, що могли б допомогти ідентифікації осіб, були знищені.

Втім, на вимогу громадськості, Рада Міністрів УРСР змушена була створити четверту комісію.

Тільки у липні 1989 р. державна комісія оголосила, що у Биківні знайшли свій останній прихисток громадяни, страчені співробітниками НКВС у 1937–1941 рр.

Мовчазна книга «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм». Художниця Іра Ozi Озаринська

Понад 30 років незалежності проросійське керівництво України замовчувало злочини комунізму

Оскільки це спровокувало б невдоволення Російської Федерації, що розпочала політику, спрямовану на відновлення СРСР. Зовні ніхто не заперечував фактів злочинів сталінізму, однак всі ініціативи Заповідника «Биківнянські могили» щодо розкопок, проведення досліджень, поширення інформації, побудови виставкових приміщень, нарощування кадрового потенціалу блокувалися.

Лише Президент Ющенко розумів необхідність дослідження і висвітлення злочинів комуністичного режиму. Аби усунути небезпеку занепаду і розформування Заповідника, він у травні 2006 р. надав йому статус Національного.

У 2006 році на місці поховань працювала польсько-українська археологічна експедиція. Тоді було знайдено рештки тіл, особисті речі страчених та залишки будівлі охорони 1930-х рр.

Наукова робота з пошуку в архівах розпочалася у 2013 р., адже раніше на це не було належного фінансування. Дослідження пожвавились внаслідок розсекречення архівів згідно із Законом України від 2015 р.

Нині Заповідник — особливе місце пам’яті, тут перетнулися долі тисяч людей різного походження, статусу й переконань. З поміж усіх національних спільнот найбільш впорядкованою є пам’ять про поляків, зосереджена в окремому меморіалі. Спорудження інших, запланованих раніше частин, як-от міжконфесійна каплиця та експозиційний центр, не завершено досі.

Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»

Биківня: Розділ 6

Пам’ять

Биківнянські могили — німий докір не засудження російського комуністичного режиму

Не засудження злочинів радянського тоталітаризму призвело до людиноненависницьких експериментів РФ у нових масштабах, після розв’язання росіянами війни про України. У комуністів і рашистів схожі аргументи, подібні «методи роботи». Сучасні спадкоємці дєдов-«чєкістов» під тим самим «прапором» здійснюють такі самі масові злочини проти людяності.

Злочини комуністичного режиму за радянської доби інтерпретували як результати порушення «соціалістичної законності». А в незалежній Україні їх пояснювали переважно як наслідки «сталінщини», що призвели до численних «жертв більшовизму». Проте не відбулося засудження ідеології комуністичного режиму, як злочинної за своєю суттю, що спричинило розмивання поняття «покарання за злочин», здійснений у країні «смачного морозива» — СРСР.

Не засудження злочинів радянського тоталітаризму призвело до людиноненависницьких експериментів РФ у нових масштабах, після розв’язання росіянами війни про України. У комуністів і рашистів схожі аргументи, подібні «методи роботи». Сучасні спадкоємці дєдов-«чєкістов» під тим самим «прапором» здійснюють такі самі масові злочини проти людяності.