Буча
Ексгумація. Photographs by Daniel Berehulak NYT
Вулиця в Бучі після деокупації. Фото Carol Guzy
Чоловік дивиться на понівечені рештки російських військових транспортних засобів на дорозі в місті Буча, неподалік від столиці України Києва, 1 березня 2022 року. AP Photo Serhii Nuzhnenko
Фото Гліб Гараніч. Reuters Forum
Буча є містом-супутником Києва і розташована за 20 км на північ від столиці. З початком російсько-української війни у 2014 р. значна кількість нових мешканців переїхали сюди зі Сходу України, рятуючись від «русского міра». Місто активно розвивалося, будувались сучасні житлові масиви, інфраструктура обростала приватним бізнесом, тут було комфортно жити. У Бучі мешкало понад 40 000 осіб.
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 р., під час наступу на Київ, російські війська намагалися взяти Бучу, Ірпінь та Гостомель під оперативний контроль, щоб оточити українську столицю із заходу.
Військові колони росіян рухалися з території Білорусі через Чорнобиль — Іванків — Димер. Вже з перших днів окупації Бучі кадрові російські військові почали кривавий терор проти місцевого населення.
Після деокупації Бучі, спершу українські захисники, а згодом і увесь цивілізований світ жахнулися побачивши, що залишили по собі носії «русского міра»: тіла загиблих мирних мешканців, розкидані по вулицях, розстріляні у власних автівках, у підвалах або на задніх дворах будинків, багато з них з вогнепальними пораненнями в голову, деякі зі зв’язаними за спиною руками, зі слідами катувань і зґвалтувань.
Зіштовхнувшись із запеклим опором оборонців Києва, російський наступ захлинувся, тож окупація Бучі перетворилася на кампанію терору і помсти.
Буча: Розділ 1
Рашизм
«Звільнення» по-російськи: катування і вбивство населення України
Масові вбивства місцевих мешканців, тортури, мародерство — це звичні практики для російських військових, адже є частиною їхньої стратегії, що має на меті поширення страху серед цивільного населення, придушення опору. Терор і залякування є також формою самоствердження російських окупантів.
Наслідки окупації у Бучі стали фактично першими свідченнями воєнних злочинів Російської Федерації під час повномасштабного вторгнення. Слідчі групи досі опрацьовують докази масових злочинів для майбутніх судових процесів над їх організаторами і виконавцями.
Мовчазна книга «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм». Художниця Іра Ozi Озаринська
Тіло чоловіка зі зв'язаними за руками, що лежить на землі в Бучі, залишеній російською армією після місяця окупації. 3 квітня 2022 року. Фото Вадим Гірда
Тіла вбитих цивільних людей, що лежать на землі в Бучі, залишені російською армією після місяця окупації. 3 квітня 2022 року. Фото Вадим Гірда
Цивільна жертва російських війьскових з зав’язаними руками. Фото Вадим Гірда
Мешканка Бучі, застрелена на порозі будинку. Фото Даніеля Берегуляка, NYT
Розстріляний чоловік на вулиці в Бучі. 3 квітня 2022 року. Фото Сергій Супінський
Тіла цивільних людей, вбитих російськими військовослужбовцями в Бучі. Фото Михайло Палінчак
Місцевий мешканець на зруйнованій російськими окупантами вулиці в Бучі. Фото Родріго Абд
9 000 зафіксованих російських воєнних злочинів у Бучанському районі за 33 дні
25-27 лютого російська армія з’явилася на підступах до Бучі та, окупувавши місто до 31 березня 2022 р., розпочала терор проти місцевого населення.
27.02.2022 російська військова колона 104 полку 76 дивізії ВДВ увійшла в місто Буча з боку села Блиставиця, звідки здійснювалось захоплення аеродрому “Антонов”. Через Бучу росіяни планували захопити Ірпінь, а звідти — вийти на околиці Києва. В районі вулиці Вокзальної частини 104 полку були розбиті. Втім, подальший наступ на Бучу виявився для росіян успішним. 3 березня на західній околиці Бучі з’явилися російські бронетранспортери. А вже наступного дня російські військові почали ходити від будинку до будинку та шукати людей зі списків, складених заздалегідь спецслужбами. Тих, хто не проходив «фільтрацію», окупанти катували і страчували.
Щодо матеріальних збитків, то, за офіційними підрахунками, які досі уточнюються, під час окупації місцевій громаді було завдано збитків у розмірі понад 1,5 млрд. доларів.
Загалом у Бучі було зруйновано чи пошкоджено 861 приватний будинок, 122 багатоквартирні будинки та 875 господарських будівель. Деякі з них відбудовують з нуля, у деяких ремонтують дахи, покрівлі, фасади.
Після звільнення 31 березня українські військові, а також журналісти іноземних видань почали документувати наслідки 33 днів російської окупації. А вже 3 квітня 2022 р. світ вжахнувся, побачивши фото, відео, аудіо-свідчення про жорстокі злочини російських військових в Бучі.
Слідство триває до цього часу. Кількість загиблих і потерпілих від російських військових окупантів досі не відома.
Мовчазна книга «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм». Художниця Іра Ozi Озаринська
Тіла вбитих цивільних людей, що лежать на землі в Бучі, залишені російською армією після місяця окупації. 3 квітня 2022 року. Фото Вадим Гірда
Тіло закатованого чоловіка, скинутого російськими військовослужбовцями в каналізаційну яму в Бучі. 3 квітня 2022 року. Фото Вадим Гірда
Тіла цивійльних людей, вбитих російськими військовослужбовцями в Бучі. Фото Сергій Супінський
Тіла цивійльних людей, вбитих російськими військовослужбовцями в Бучі. Фото Родріго Абд
Тіло розстріляного російськими військовослужбовцями чоловіка на вулиці в Бучі. Фото Михайло Палінчак
Наслідки російської окупації в Бучі
Буча перебувала в окупації росіян 33 дні.
Усього на території Бучанського району задокументовано понад 9 000 російських воєнних злочинів: понад 1400 мирних мешканців було вбито, серед загиблих — 37 дітей.
Буча: Розділ 1
Рашизм
Чому російська армія вторглася в Україну?
Політичний режим РФ, побудований на концепті «русского міра», проголошує обраність росіян, їхню унікальність, як «старших братів», та право втручатися у справи сусідніх держав, заявляючи про їхню «нерозривну єдність» з Москвою, буцімто, на основі спільної історії, мови, культури та православної віри.
Путінський режим тримається на системі войовничої пропаганди, спрямованої на тотальну мілітаризацію суспільства через вигадані зовнішні загрози, якими є демократія та європейські цінності.
У цьому Путін наслідує риторику Гітлера 1930-х років. «Це брехня, коли в світі говорять, що ми хочемо здійснити зміни виключно силою», — сказав Гітлер у промові в Райхстагу 1 вересня 1939 р. після нападу на Польщу. «Ми нікому і нічого не збираємося нав’язувати силою», — виголосив Путін у відеозверненні 24 лютого 2022 року, оголошуючи початок «спеціальної воєнної операції» в Україні.
Буча: Розділ 1
Рашизм
Влада в руках Владіміра Путіна: курс на відновлення неоСРСР
Після приходу до влади Путіна, який назвав розпад СРСР найбільшою катастрофою ХХ століття, Російська Федерація обрала курс на повернення статусу наддержави.
Путін скористався тим, що російське суспільство було невдоволене демократичним експериментом і мріяло про повернення ролі «старшого брата».
Росіяни, демагогічно проголошуючи рівність народів і братерську співпрацю, насправді не сповідують і не практикують рівність з іншими народами колишніх республік, оскільки десятиліттями виховувались в пропаганді зверхності, величі й могутності.
Парадигма мислення сучасних росіян залишається імперською.
Для пересічного обивателя Росія — спадкоємиця російської та радянської імперій, а колишні республіки СРСР — частини Росії, що незаконно відділилися від неї, через геополітичні ігри «колективного Заходу», аж ніяк не сусідні суверенні держави.
Найбільші несприйняття і упередженість росіяни засвідчують до країн, які обрали демократично-ліберальний шлях розвитку. Передусім — це країни Балтії та Україна.
Литва, Латвія, Естонія та Україна в соціологічних опитуваннях називаються росіянами недружніми країнами, а їхні громадяни — носіями і адептами націоналістичних / нацистських ідей.
Мовчазна книга «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм». Художниця Іра Ozi Озаринська
Попередній підсумок голосування на виборах президента Росії у 2024 році.
Російський імперський реваншизм
В основу російського імперського реваншизму лягла доктрина невід’ємного права росіян на приєднання / повернення «колишніх республік» будь-якими методами.
Пропаганда подає експансію “русского міра” як справедливе «збирання споконвічних земель», відновлення історичної справедливості.
Меті реставрації імперії підпорядкована масштабна трансформація соціально-економічних і суспільно-політичних засад існування РФ.
Путінський режим відновив всевладдя репресивно-силового блоку, підпорядкував президентові управлінську вертикаль, затвердив домінування однієї партії, маргіналізував політичну опозицію, поставив на службу чинному режимові сировинну економіку, встановив жорстку цензуру і всепроникну пропаганду.
Це дало змогу відсторонити від участі в політичному житті приватний капітал, взяти під контроль медіа і ліквідувати свободу слова, ліквідувати регіональне самоврядування і правдиве політичне життя, монополізувати й узурпувати владу в руках чинного “президента” та його найближчого оточення і перейти до силового вирішення завдання відновлення повноти влади Кремля над пострадянським простором.
Для створення концептуальної парадигми, що виправдовує агресивну політику стосовно інших країн, у РФ сформовано квазіідеологічну систему, що поєднує ідеї фашизму і більшовизму, нацизму і євразійства, реваншизму і ксенофобії, мімікрує під «православну духовність» і паразитує на «величі російської культури».
Поширенням ідей «русского міра» понад два десятиліття опікувалася низка створених чинною владою організацій, інституцій, фондів не лише в РФ, а й усюди в світі, зокрема – в Україні.
Людиноненависницька за своєю суттю доктрина «русского міра» напрочуд придатна для продовження тяглості російської традиції ведення геноцидних війн і розпалювання конфліктів.
Історичних прикладів чимало: актами геноциду супроводжувалися будь-які російські завойовницькі кампанії: чи то підкорення Сибіру, чи завоювання Криму, війна в Грузії та Чечні, інтервенція в Сирію, або так звана «СВО» в Україні.
Під час широкомасштабної фази російсько-української війни доктрина «русского міра» перетворилася фактично на нову громадянську релігію, яка виступає потужним інструментом перетворення РФ на закриту, агресивну до решти світу тоталітарну систему.
Головний храм Збройних сил Російської Федерації. 2021 рік
Машина, декорована під танк Т-34, з написом “Росіяни йдуть на Берлін”. Автопробіг до “Дня побєди” в Росії
Хода “Безсмертного полку” 9 травня в Москві
«Загони Путіна Z». Скрін з каналу організації на YouTube
Буча: Розділ 1
Рашизм
Образ і оскал «русского міра»: колективний портрет російського агресора
Переважна більшість росіян підтримують ідеї «русского міра» та є носіями ментальності тотальної ворожості.
Світ сприймається ними у категоріях: всюди чужинці й вороги, навіть в самій Росії присутні «іноагенти».
Вони щиросердно сприйняли і наслідують навіяні російською пропагандою тези про спільність історичного минулого з українцями, про вищість російської мови і культури, канонічність лише російської православної церкви.
Рашисти вірять, що вони нібито є жертвами системного приниження від «колективного Заходу», тож тепер можуть та мають право помститися.
Ці переконання характерні для прихильників Путіна — так званого «глибинного народу», який, власне, і складає рашистську тоталітарну юрбу — тоталітарну масу, здатну і спраглу до знищення уявних ворогів Росії, передусім України та її «іноземних кураторів».
Ключовою ознакою свідомості рашистів є покладання на брутальну силу, яка є вичерпним аксіоматичним аргументом усіх геополітичних домагань Кремля, хоч би якими навіженими вони були.
Вибудовуючи аргументну базу та ідеологічні підстави для широкомасштабної війни проти України і Європи, Кремль перетворив історію Росії на інструмент пропаганди і маніпуляції масовою історичною свідомістю.
Будь-який воєнний злочин ЗС РФ та злочин Кремля, спрямований проти світопорядку, у викривленій логіці рашистської «історії» набуває ознак акту «відновленої справедливості», знімає всі цивілізовані табу і дозволяє будь-який «бєспрєдєл».
Рашисти повторюють шовіністичні гасла: там, де населення розмовляє російською мовою, є етнічна російська територія. Хоча відомо, що пострадянські країни свого часу зазнали жорсткої русифікації та штучної заміни місцевого населення.
Упродовж 20 років правління Путіна готувалося підґрунтя для виправдання будь-яких агресивних дій Кремля на зовнішній арені.
Інструментами потрібного форматування масової свідомості стало утворення і розповсюдження низки світоглядних культів у РФ:
– культ Путіна як єдиного вождя — лідера на всі часи.
– культ «Вєлікой Побєди» з гаслами: «дєди ваєвалі», «можем повторіть», «на Бєрлін».
– культ героя Росії, який може здолати будь-якого ворога.
– культ зброї масового ураження.
Буча: Розділ 2
Воєнні злочинці
Вбивці
Звернення Президента Російської Федерації "Про проведення спеціальної воєнної операції" в Україні. 24 лютого 2022 року
Мовчазна книга «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм». Художниця Іра Ozi Озаринська
Буча: Розділ 2
Вбивці
Командири російської армії, які наказували і заохочували катувати мешканців Бучі
Згідно з нормами міжнародного права, командир підрозділу несе повну відповідальність за дії підлеглих та за воєнні злочини, які вони скоюють у зоні бойових дій, або у зоні окупації.
Чубарикін Сєргєй Вікторович
Чубарикін Сєргєй Вікторович
Городілов Артьом Ігоревич
Городілов Артьом Ігоревич
Толмачов Алєксєй Ніколаєвіч
Толмачов Алєксєй Ніколаєвіч
Вбивці у російській військовій формі — виконавці злочинних наказів
Буча була окупована 76-ю гвардійською десантно-штурмовою Чернігівською Червоного прапора, ордена Суворова дивізією, що дислокується у Пскові, у складі:
– 104-го гвардійського десантно-штурмового Червоного прапора полку (104 ДШП, в/ч 32515, c. Черьоха Псковської області),
– 234-го гвардійського Чорноморського ордена Кутузова ім. Олександра Невського десантно-штурмового полку (234 ДШП, в/ч 74268, м. Псков),
а також Посиленою тактичною групою № 4, до якої входили:
– тактична група 656 полку оперативного призначення військ національної гвардії РФ (в/ч 6720, м. Рубцовск Алтайський край) Сибірського округу ВНГ РФ,
– 27-й загін спеціального призначення «Кузбасс» (в/ч 6607, г. Кемерово) Сибірського округу ВНГ РФ,
– ОМОН «Невский» Управління Росгвардії по Володимирській області,
– СОБР «Сунгирь» Управління Росгвардії по Володимирській області,
– Калузький окремий центр підготовки особистого складу Росгвардії (в/ч 6681, м. Калуга);
– Спец. підрозділи поліції міст Бєлгорода і Ярославля.
Наразі у слідства відсутня інформація про місце перебування та переміщення 237 полку 76-ї гвардійської дивізії, але є підстави вважати, що вони теж перебували на території міста Буча.
Також існують підстави вважати, що на території Бучі перебували підрозділи росгвардії РФ, зокрема Посилена тактична група 656 полку оперативного призначення внутрішніх військ росгвардії (в/ч 6720), що була зафіксована упродовж 12-14 березня 2022 року в районі «Променистого».
Наврузалієв Аділ Імрамович
Наврузалієв Аділ Імрамович
Мєшалкін Євгеній Євгеньєвіч
Мєшалкін Євгеній Євгеньєвіч
Монахов Дєніс Дмітрієвіч
Монахов Дєніс Дмітрієвіч
За даними офіційного слідства, саме ці росіяни катували та знущалися над мешканцями Бучі. У повідомленні Генерального прокурора України від 23 вересня 2022 р. підсумовується: «Потерпілим погрожували вбивством і цілеспрямовано стріляли у їх напрямку. Людей били кулаками по тілу, а також прикладом зброї по ногах, пальцях ніг та грудній клітині. Крім того, окупанти грабували місцеве населення, забираючи як особисті речі, так і побутову техніку».
Злочинці опізнані свідками та потерпілими, які пережили Бучанський геноцид. Тож тепер українські прокурори мають довести кримінальні справи щодо цих воєнних злочинців до судового розгляду.
Буча: Розділ 3
Наслідки рашизму
Наслідки «русского міра»
Російські військові, наснажені пропагандою ненависті до українців, вчиняли у Бучі:
Убивства — розстріли беззбройних цивільних із зав’язаними руками, здійснювали демонстративні розстріли та розстріли заради розваги (так звані «полювання»).
Незаконно позбавляли волі, застосовуючи при цьому до затриманих і заручників тортури, зокрема — морили голодом і спрагою, тримали на колінах зі зв’язаними руками та заліпленими очима, примушували тримати на спин цеглу, яка не мала падати.
Ґвалтували жінок, чоловіків, дітей, людей літнього віку.
Примушували до статевого акту — в тому числі з померлим.
Психологічно знущалися.
Мінували тіла загиблих, дитячі майданчики, житлові приміщення — ховали гранати у фортепіано, пральних машинах, холодильниках, у зливних бачках унітазів.
Створювали нестерпні для існування умови — голод, холод, брак ліків; шестеро людей загинули від голоду в будинку для людей похилого віку.
Намагалися приховати свої злочини — спалювали тіла.
Убивали тварин.
Знищували матеріальні цінності, які не вдавалося розграбувати і вивезти.
Мародерили.
Міноборони РФ заперечує, що російські окупаційні війська знищували цивільних мешканців, наполягаючи, що жорстока реальність у Бучі — наслідки інсценування української сторони.
Мовчазна книга «Трикутник зла: комунізм, нацизм, рашизм». Художниця Іра Ozi Озаринська
Жінка у своєму саду з жахом реагує на тіла близьких, які стали жертвами російських військовослужбовців в Бучі
Жінку знайшли мертвою на підлозі кухні. Фото Даніеля Берегуляка NYT
Тіло цмвільного мешканця у дворі зруйнованого будинку на вулиці Яблунській у Бучі
Обгорілі тіла жертв російьких військовослужбовців. Фото Рафаель Лафар
Наслідки російської окупації Бучі
Наслідки російської окупації Бучі. Фото Михайло Палінчак
Наслідки російської окупації Бучі. Фото Рональдо Шемідт
Наслідки російської окупації Бучі. Ексгумація. Фото Родріго Абд
Буча: Розділ 4
Жертви
Жертви
За наявними на тепер даними, під час окупації у Бучанській громаді внаслідок бойових дій загинули 386 осіб, які ідентифіковані, а 158 осіб померли від хвороби або ненадання медичної допомоги.
Крім того, 28 мешканців Бучанської громади загинули внаслідок бойових дій поза межами громади, а троє померли від хвороби або ненадання медичної допомоги.
Близько 80 осіб вважаються зниклими, з них 34 цивільних мешканці вивезені окупантами і перебувають у полоні.
Безпосередньо у м. Буча 279 осіб загинуло внаслідок бойових дій, а 100 осіб померли від хвороби або ненадання медичної допомоги.
Дані ще уточнюються правоохоронними органами.
Категорії жертв:
– люди, які намагалися залишити зону бойових дій, зокрема — на автомобілях з написом «діти»;
– учасники АТО та члени їхніх родин;
– випадкові жертви, які загинули під час обстрілів;
— випадкові перехожі, які стали жертвами «російського сафарі» й були вбиті задля розваги;
– особи, які були вбиті через підозри у спротиві чи співпраці зі Збройними силами України;
– вбиті під час розграбування приватного майна;
— небажані свідки злочинів російських окупантів;
— особи літнього віку, маломобільні громадяни і хворі, які померли внаслідок створення умов, несумісних із життям.
Ірина Фількіна, 52 роки
Ірина Фількіна, 52 роки
Ірина Фількіна, 52 роки
Ігумен Іов (Мирон Зваричук), 60 років
Ігумен Іов (Мирон Зваричук), 60 років
Ігумен Іов (Мирон Зваричук), 60 років
Максим Кузьменко, Анастасія Яланська та Сергій Устименко перед поїздкою у Бучу
Максим Кузьменко, Анастасія Яланська та Сергій Устименко перед поїздкою у Бучу
Розстріляна автівка, в якій їхали Максим Кузьменко, Анастасія Яланська та Сергій Устименко
Буча: Розділ 5
Викриття злочину
Свідчення з Бучі: як світ дізнався про вбивства росіянами українців
Крім українських слідчих органів, для збору доказів та документування злочинів були запрошені міжнародні організації. ОБСЄ ініціювала спеціальне засідання Постійної ради ОБСЄ у зв’язку з масовими вбивствами і тортурами цивільних, вчинених російськими військовими.
До Міжнародного кримінального суду почали надходити матеріали про воєнні злочини в Україні. До розслідування долучилася низка міжнародних правозахисних організацій.
Важливу роль відіграли розслідування та висвітлення подій іноземними ЗМІ: Bellingcat, Deutsche Welle, The Economist, BBC, The New York Times та іншими.
Буча: Розділ 5
Викриття злочину
Буча стала символом стійкості й незламності українців у протидії агресору
Українські міста, як-от Буча, Ірпінь, Бородянка, Гостомель, Мотижин, Макарів, Лук’янівка, Велика Димерка, Квітневе, Ягідне, Маріуполь, сотні інших сіл, містечок і великих міст, які були, а деякі й досі перебувають під окупацією, перетворилися на місця кривавих воєнних злочинів рашизму. Значна частка їх буквально стерті з лиця землі.
Після розголосу про скоєне у Бучі, рашисти не припинили вчиняти злочини. Натомість почали активно приховувати наслідки: спалювати тіла загиблих, руйнувати місця злочинів, у теле й радіоефірах спростовувати факти та маніпулювати інформацією.
Попри численні свідчення й докази, в Міноборони РФ стверджували, що на територіях, які перебували під контролем російських військових, не постраждав жоден місцевий мешканець, а фото й відео з Бучі — інсценізація «київського режиму» для західних ЗМІ.
Інсталація в Бучі з назвою міста, встановлена до російського воєнного вторгнення
Фото https://hromadske.radio/
Фото https://hromadske.radio/
Меморіал мешканцям Бучі, яких убили російські військовослужбовці у період окупації міста
Після деокупації до Бучі постійно приїжджають іноземні делегації та світові лідери, серед яких президенти Франції, Німеччини, прем’єр-міністри Фінляндії, Італії, Британії, єврочиновники, а також світові знаменитості й представники провідних світових медіа.
Розслідування, проведене агентством Associated Press засвідчило, що вбивство мирного населення не було випадковою жорстокістю окремих солдат. Радше навпаки — це продумана і вкорінена в історичному досвіді стратегія, спрямована на унеможливлення опору українців.
Санна Марін у Бучі
Борис Джонсон. Фото Reuters
Емануель Макрон, Маріо Драгі, Олаф Шольц в поїздці місцями воєнних злочинів на Києвщині. Фото з https://glavcom.ua/
Президент Південної Кореї Юн Сок Йоль
Президенти Чехії Петер Павел та Зузана Чапутова під час свого візиту до України відвідали Бородянку та Бучу
Герцогиня Единбурзька Софі Гелен. ФОТО Букінгемський палац
Події в Бучі стали виразним свідченням потужного українського спротиву та небажання жити в ярмі «русского міра».
Буча: Розділ 6
Злочини тривають...
Російсько-українські війна триває...
Російська армія перетворила воєнні злочини на звичну практику поширення «русского міра» і з особливою затятістю здійснює їх усюди, де ступає нога російського солдата. Водночас на територію масштабних злочинів проти людяності перетворилася вся Україна – до її найвіддаленіших від Росії регіонів. Масовані комбіновані ракетно-бомбові атаки і ракетний терор не припиняються від лютого 2022 року.
ЗС РФ:
– продовжують щоденні масовані ракетні обстріли цивільних об’єктів та об’єктів критичної інфраструктури;
– убивства цивільного населення;
– послідовно руйнують житлову, цивільну та критичну інфраструктуру задля створення умов, непридатних для життя;
— виступають гарантами існування злочинних окупаційних адміністрацій і силовою підставою репресій на окупованих територіях;
— грабують і мародерять на окупованих територіях;
– знищують українську культурну спадщину;
– використовують заборонену міжнародним правом хімічну зброю та касетні боєприпаси;
— розстрілюють українських полонених;
— сприяють незаконним депортаціям населення окупованих територій і викраденню українських дітей.
На тимчасово окупованих територіях відбувається:
– викрадення і катування людей;
– депортація українців та їхніх дітей до Росії;
– русифікація українського населення;
– вилучення з бібліотек та знищення українських книжок;
– примусова зміна українського громадянства на російське;
– демографічне заміщення українського населення російським;
– заборона використання української мови, літератури, підручників;
– розграбування державного та приватного майна;
— знищення промислових підприємств і виробничих ланцюгів;
— знищення цілих природних і ландшафтних зон і об’єктів, зокрема внаслідок техногенних катастроф, влаштованих ЗС РФ;
— перетворення окупованих територій на зону, непридатну для життя — «випалену землю».
Горенка після звільнення. Фото УНІАН (Олександр Синиця)
Бахмут. Фото 93 ОМБР
Затоплена вулиця Чайковського в Херсоні після теракту росіян на Кахівській ГЕС
Авдіївка, 18 березня 2023 р.
Будівля економічного факультету Харківського національного університету імені Каразіна. 2 березня 2022 року. Фото Сергій Бобок.
Маріупольський драмтеатр, по якому російська армія завдала авіаудару, 16 березня 2022 р.
